НЕВДАЛА ОФІРА. Гумореска Миколи Савчука

НЕВДАЛА ОФІРА. Гумореска Миколи Савчука
6 Липня 2015

Ця історія мала таємничу передісторію. Отже, однієї днини в місті сталася сенсаційна новина – за маршрутом «Ринок – вул. Тиха» став їздити комфортний німецький автобус «Setra». Був він на відміну від наших брудних бусів чистий, можна сказати, підстрижений, підголений, напарфумлений. Мав кондиціонер, великі шиби і купу електроніки. За кермом сидів водій у білій сорочці і чорних штанах, на голові – картуз, на ногах – лаковані мешти. Такий автобус щонайменше повинен би курсувати з Києва на Лондон. Тому містянам, як то кажуть, очі полізли на лоба, а достеменніше – на чілку. Місто дивувалося, ніхто не міг збагнути, звідки таке диво взялося. Ось тут ми й відкриємо таємницю.

Відомо, що навіть міські голови ходять до сповіді. Тож коли напередодні Великодня пан мер сумирно вклякнув перед священиком та виказав свої найбільші, з його погляду, гріхи, духовний отець поставив йому вельми делікатне запитання:

– Чи ви крадете?

Мер, сховавши очі в пазуху, прошепотів:

– Буває... – І при цьому зиркнув собі під пахву, чи, бува, хтось з журналістів не стоїть поблизу та не нашорошив свої вуха. Ці журналісти чують і бачать з-під землі...

– Це зле, – сказав священик і додав, – мусите якось спокутувати свій гріх.

– Як, отче? – спитав мер і одразу ж подумав: «Може, скаже поділитися? А може скаже віддати все?!»

– Поофіруйте з вкраденого на добру справу.

– С-скільки?

– Десяту частину.

Голова полегшено зітхнув і мало не кинувся обіймати панотця, але той перехрестив мер і дав поцілувати хрест.

Оце така передісторія. А далі мер порахував скільки украв з бюджету та з інших можливих фінансових джерел і купив німецький автобус. Спочатку містяни були приємно вражені, що поміж списаних європейських бусів, якими перед тим возили все – від цегли до небіжчиків, та поміж наших розхитаних «Богданів» з’явився красень-автобус. Він виглядав, мов жирафа поміж бегемотів, як модель поміж кривих, як троянда поміж будяків. Однак незабаром усіх зацікавило інше – хто подарував таку розкішну штуку? Врешті, просочилася інформація, що це – мерова офіра. І тут громадська думка одразу ж поділилася: одні казали: «Та він скільки накрав, що міг би й літак купити!», інші казали: «Таки наш голова – порядна людина – не лише бере, але й дає...». Водночас не відомо хто назвав автобус «мерзотником» і, як не дивно, слово прижилося...

За цими міркуваннями, поголосами й газетними укусами ніхто навіть не здогадувався, що на вул. Тихій в ошатному будиночку жила 75-річна теща міського голови. Він усе життя втікав від неї, а вона настигала його. А недавно дружина таки додовбала мера і він спровадив з іншої області тещу, купив для неї хатку на околиці та порадив другій мамі ніколи нікому ні за яких обставин не говорити хто її зять. А щоби старенькій легше було при потребі їздити на закупи на ринок чи йти на прохід до парку, і щоби вона з приводу цього не відволікала зятя від роботи, то мер відкрив для неї оцей нерентабельний маршрут до вулиці Тихої. Так би мовити, отримав хоч якусь вигоду від відчутної фінансової втрати...

Кілька днів в автобусі за маршрутом «Ринок – вул. Тиха» возилися навіть роззяви, всюдисущі й чуткарі, які вимацували автобус, мов залицяльник спокусливу молодицю. При тому за кілька днів було зламано в автобусі три шруби, перестав працювати електронний компостер, розбився слоїк і сметана залила сидіння. Мав німецький автобус «Setra» ще одну особливість – його бік з дверима при потребі згинався, щоби старі й немічні пасажири легше заходили до салону, не підносячи ступню ноги. Правда, водій цей європейський спосіб використовував рідко, і якби його спитав чому – він не міг би пояснити. Просто це залежало від нього і він був гоноровий, що в цій державі і від нього дещо залежить. Тож коли шофер побачив стару, трохи згорблену жінку, то вирішив змилосердитись. А до того ж це діялося в самому середмісті, майже на очах у влади і численної пішохідної громади.

Лише автобус повільно зігнувся і стара пані поклала на нього праву худу ногу, як водій випадково щось натиснув і автобус різко підняв опущений бік догори. Пасажирка крикнула не своїм голосом.

– Йой, радикуліт!

Водій миттєво потиснув на одну з кнопок, але автобус замість опустити свій бік – підняв його ще вище. Баба запищала, заревіла і застигла. Це був фактично шпаґат, причому збоку здавалося, що в жінки такого зросту не можуть бути такі довгі ноги. А пані баба зблідла, вхопилася за серце і криком кричала до водія:

– Не рушай нічого, сволото! О-ой, люди! Я маю радикуліт! О-ой, рятуйте!

Як ви вже здогадуєтесь, це була теща міського голови. Натовп цього не знав і ставав щохвилини більшим. Хтось викликав швидку. Пасажирка почула багато різних порад, мовляв, треба її вколоти чимось і хтось знайшов якусь шпильку та кольнув бабу в спідницю, від чого вона заверещала ще гірше, але не зрушилася з місця. Водій пробував дати бабі води, але вона нічого не хотіла і благала одне: «Не зачіпайте мене! Дайте мені спокій! Рятуйте, гину!»

– Дайте бабі копняк! – хтось порадив з юрби.

– Мій зять – міський голова і він вам усім дасть копняк! – голосно крикнула старепа і аж тоді зрозуміла, що бовкнула зайве.

Тут ситуація набрала іншого характеру. Якщо до того більшість співчувала жінці та намагалася якось допомогти, то тепер усім стало цікаво. Як-не-як, а познайомитися з меровою тещею в такій пікантній ситуації рідко кому в житті щастило. Де не взялися журналісти і почали знімати та фотографувати бабу з усіх ракурсів, а кореспондент місцевого телебачення спробував узяти в неї інтерв’ю, просунувши мікрофон поміж її розтягнені ноги.

– Дайте мені спокій, сволоти! – не вгавала баба. – Розходьтеся, чого ви тут, ой-ой-ой, стоїте?! Ідіть геть, паскуди! О-о-ой! Радикуліт за кілька годин мине, ой, ой, ой...

– А я що – буду пасажирів на плечах носити? – обурився водій. – Ось ідуть лікарі, дадуть вам гарячий заштрик і ви станете на хідник.

Лікарі вже по дорозі знали, що радикуліт зловив мерову тещу. Тут виникала складна ситуація, адже укол треба давати в бік, тобто в зад. А як воно виглядатиме, якщо мерову тещу оголять, а якась мерзота це сфотографує та запхає на фейсбук чи ютуб?! Тому лікарі швидкої зателефонували до головного лікаря, а той – до міського голови. Голова вхопився за голову. Знов ці баби! Але ж треба якось діяти. І він дав команду, щоб не рушати тещу, а чекати до вечора, а тоді увечері дати їй заштрик та повезти додому. Юрбу треба якось відволікти від цього ганебного споглядання. Вирішили безкоштовно роздавати морозиво та безкоштовно наливати квасу. А що стояла спека, то більшість побрела до морозива й пива. Тимчасом автобус обгородили й відгородили. Баба й далі стояла розтягнена і трималася за двері та ойкала й стогнала. Водій випадково знову потиснув на якусь кнопку і автобус опустився. При цьому баба заверещала так, що озирнулося пів-міста, і випала з автобуса. Ноги не розгиналися і не згиналися, а вона лежала на кам’яному хіднику і бачила, як до неї біжить стривожена донька, дружина пана міського голови.

Ще заки мерову тещу штрикнули в бік – фейсбук уже ряснів повідомленнями про трафунок у середмісті, збагачений коментарями і фотографіями. Мер мало не плакав, адже ж це могло нашкодити його планам на наступні вибори. Ні, таки не можна шукати вигоди, якщо спокутуєш гріхи. Він це збагнув, але було пізно...

Микола Савчук для «Дзеркала Коломиї»


    6 Червня

    5 Червня