.
.

“У мене немає розчарування і не буде”, – майданівець, який опікується Центром для учасників АТО, що розташовується під Франківськом (фото)

“У мене немає розчарування і не буде”, – майданівець, який опікується Центром для учасників АТО, що розташовується під Франківськом (фото)
25 Лютого 2018

“У мене немає розчарування і не буде. Розумієте, багато різних джерел, знайомих, друзів, які служили й служать нині, підтверджують, що план розчленування України був би реалізований і без Майдану”, ‒ говорить 36-річний майданівець Ігор Чернецький.

Ми розмовляємо з ним дорогою на сесію міської ради Івано-Франківська. Він прямував туди пересвідчитися, чи розглянуть місцеві депутати його запит на виділення грошової допомоги для нового соціального центру учасників АТО, пише BBC.

BBC Україна розповідає історію людини, котра пережила клінічну смерть через тяжкі поранення, завдані “тітушками”, працювала в штабі АТО, а нині створила й опікується Центром для учасників АТО та їхніх сімей “Бандерівський схрон” в селі Клубівці під Івано-Франківськом.

Собака-терапевт для ветерана

“Це особлива собака – собака-терапевт”, – розповідає про біляву метку Урсу Руслан Косенко, один із мешканців центру. Він три роки служив в полку “Азов”, пройшов Іловайськ.

Показує подряпину на щоці: так ніжно Урса, собака-терапевт, собака-психолог, будить його зранку. Її завдання тут ‒ допомагати ветеранам впоратися з нападами агресії, гніву, страху. Її повна відкритість, проста доброта та любов до господарів компенсують часом те, чого люди, повертаючись з війни, не знаходять в своєму оточенні.

Бандерівський схрон" Ігоря Чернецького для учасників АТО
Image caption“Бандерівський схрон” Ігоря Чернецького для учасників АТО

“Іноді ти можеш хотіти, щоб твоя сім’я не бачила, що ти переживаєш. Тоді мають бути будинки, куди ти приходиш на певний час”, ‒ додає Руслан.

“Такий центр, як наш, потрібен для того, щоб допомагати учасникам АТО поміняти світогляд, вливатися в середовище тих ветеранів, які зуміли впоратися з постравматичним синдромом, іншими проблемами”, ‒ пояснює Ігор Чернецький.

Потребу в такому центрі він усвідомив після Дебальцівського котла в лютому 2015-го. Тоді побував у таборі військових, які звідти врятувалися: “Я був приголомшений, у якому тяжкому психологічному стані були хлопці. Ними ніхто не займався, а війна ще мала тривати не відомо, як довго”.

Створений ним центр почав діяти з 7 квітня 2017 року. Будинок для нього у Клубівцях виділила місцева греко-католицька церква. Раніше це був дім священика поруч із столітньою церквою Пресвятої Покрови Божої Матері.

поранений майданівець

Прямих державних коштів у цьому проекті немає. Ігор вклав у нього власні 700 тис гривень, які отримав від держави як разову виплату за тяжке поранення на Майдані. Далі допомагала діаспора.

Кухня, душові кабінки, туалети, мансарда ‒ це все робилося силами переважно самих же учасників.

Ремонтні роботи ‒ частина тутешньої трудотерапії.

“Ветеранам треба давати мільйон робіт, щоб голова переключалася”, ‒ кажуть у центрі.

“Алкоголізм, наркотики, ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), нервові зриви”, ‒ Ігор Чернецький спокійно перераховує типові проблеми своїх мешканців.

АТО

Він що п’ять хвилин відповідає на дзвінки. “У нього важкий запій, але каже мені, що він доросла людина, сам дасть собі раду… Він зібрав речі й прямо поїхав до лікарні ‒ оце вже добрий знак… “, ‒ це уривки з його розмов.

Нині, взимку, в центрі мешкає шестеро-семеро людей. В інші періоди тут перебувало по 10-11 людей, а влітку й по 20-30. Його постійний штат ‒ це лише дві людини. Ігор Чернецький і його дружина Наталя.

За освітою вона архітектор, художник, півтора року вчилася й працювала у Великій Британії. З Ігорем познайомилися й побралися на Майдані. У центрі Наталя і їсти готує щодня на всіх, і грантові заявки пише, і документи для депутатів готує, і річний бюджет складає.

“Нам би ще хоч дві людини на допомогу Наталі”, ‒ каже Ігор, дивлячись на свою молоду й вродливу дружину.

Ігор Чернецький із дружиною Наталею

“Ми шукали жінку з “тітушок”, яка нас врятувала, ‒ не знайшли”

На Майдані він очолював Михайлівську сотню. Увечері 18 лютого з побратимами опинився на барикаді біля Будинку профспілок.

“Було дуже страшно. Нас – чоловік 80, а їх (бійців “Беркуту” та внутрішніх військ МВС ‒ Ред.) ‒ кілька тисяч”, ‒ пригадує Ігор.

Тоді на цю барикаду приходив Олександр Турчинов.

“Я йому сказав, щоб ішов звідти, що йому там не було чого робити. Потім на його місце став один із моїх хлопців, його поранили. Турчинов знає про це”, ‒ пригадує майданівець.

Він пройшов Майдан від самого початку і до свого побиття й поранення на перетині Великої Житомирської і Володимирської “тітушками” в ніч проти 19 лютого.

“З-поміж “тітушок” були різні групи: кримінальники, яким було байдуже кого вбивати; ідейні, які насправді намагалися зупинити цих перших. Там була жінка, яка нас врятувала: вона побігла до наших і сказала, що ми ще живі й треба викликати швидку. Ми її потім шукали ‒ не знайшли”, ‒ пригадує Ігор.

Як він сам розповідає, після побиття й кульового поранення “на ньому не лишилося живого місця”. Тоді пережив клінічну смерть. “Лікарі в Київській міській лікарні ставилися до нас, майданівців, дуже добре. Потім травматологи звідти пішли на фронт”, ‒ додає.

На Майдані Ігор Чернецький командував Михайлівською сотнею

Не міг бігати, але міг думати

Далі Ігоря Чернецького чекала багатомісячна реабілітація в Україні та Чехії. Після Іловайська він почав рватися на Донбас будь-якою ціною.

“Коли там твій брат, усі твої близькі друзі ‒ як ти сам можеш там не бути?” ‒ запитує риторично.

До 2010 року він служив в управлінні СБУ в Хмельницькій області аналітиком. Розповідає, що після обрання президентом Віктора Януковича вимушений був піти зі спецслужби: “Їм не потрібні були в органах патріоти”.

Після поранення на Майдані Ігор отримав другу групу інвалідності. Він не міг більше бігати, стрибати, повзти, піднімати вантажі. Але, маючи досвід аналізу інформації в СБУ, спроможний був застосовувати ці знання й навички в реаліях війни. Так він опинився в штабі АТО в Краматорську.

Про війну Ігор розповідає так само, як і про Майдан: без жодних претензій до будь-кого, без нарікань, скарг, озлобленості.

АТО

“Я був, приміром, у селищі Красний Партизан за день до того, як його взяли сепаратисти з боку Горлівки (це селище захопили наприкінці січня 2015-го, загинуло четверо українських бійців). Хлопці розуміли, що вони смертники. Я подивився на них ‒ а там мало не в кожного по двоє маленьких дітей. Ми попереджали їхніх командирів, що може бути атака”, ‒ пригадує Ігор Чернецький.

“Здоровий внутрішній ритм”

Ми спілкуємося в “кавовій кімнаті” центру: Ігор з Наталею самі смажать смачну каву. Тут же домашня міні-бібліотека: на полицях стоять кілька примірників Біблії, книжки про Майдан, Революцію гідності, про Голодомор, “Пам’ятка учасника АТО”, “Принципи самоуправління для військового”.

У кухні центру стіна натомість завішана кольоровими малюнками. Перше, що спадає на думку, ‒ це дитячі подарунки. Але ні ‒ їх виводили пензлем дорослі чоловіки після війни: вони малювали зелені й коричневі гори, гірські річки, море, червоні небеса, темну ніч.

Малюнки атошників

Хтось тут малює, хтось теше ложки, розмальовує писанки, робить ляльки-мотанки, снує бісер, навіть вишиває. “Це допомагає випрацювати в собі здоровий внутрішній ритм”, ‒ зауважує Руслан Косенко. Один хлопець після своєї трудотерапії пішов вчитися на лісника.

Коли Ігор Чернецький виходить зі свого двору й має сідати в машину, аби їхати до Івано-Франківська вирішувати чергові бюрократичні проблеми, у його руках раптом з’являється паличка.

Куля “тітушок” розтрощила тазостегнову кістку однієї ноги. Півроку він пересувався лише у візку. Лікарі не давали жодних прогнозів: чи буде ходити сам, чи ні. Через пару місяців після життя на візку він уже був в АТО.

Сьогодні вдома пересувається без палички.

“І на одній нозі ми будемо йти вперед”, ‒ докидає Ігор Чернецький.

За чотири останні роки його життя повністю змінилося.

Його звернення про виділення допомоги на будівництво нового соціального центру для ветеранів в Івано-Франківську місцеві депутати таки розглянули.

Далі ‒ багато роботи.

Ігор Чернецький
Джерело:  http://pravda.if.ua/



Коломия доставка піцца