.
.

Наш запал - проти їхніх танкових дивізій

Наш запал - проти їхніх танкових дивізій
20 Липня 2014

Чи можемо бути впевненими, що путінська армада, яка нависла над російсько-українським кордоном, не рушить углиб України? Аж ніяк. І наші сусіди поляки не можуть. Оригінально відповів на це запитання стосовно своєї країни польський високопосадовець: «Сподіваюся, що ні, але боюся, що так». Ми теж, якщо глянути правді у вічі, боїмося масованого вторгнення, тим більше що українська армія на відміну від польської доведена до катастрофічного стану. З уст навіть деяких патріотично налаштованих наших політиків злітають фрази про порівняно легку перемогу озброєних до зубів росіян у разі нападу на Україну. Але хіба все вирішують тільки танкові дивізії й ескадрильї? Хіба такі речі, як бойовий дух, запал, завзяття оборонців батьківщини, – це пусті слова?

У своїх «Спогадах»», які вийшли кілька років тому завдяки старанням видавничого центру Коломийської гімназії ім. Грушевського, Дмитро Николишин згадує одні передвоєнні сходини молоді. Йому, гімназійному професорові, не сподобалася тоді налаштованість юнацтва на «неминучу й цілком певну удачу боротьби з Варшавою і Москвою». Якими силами й засобами думаєте ви вибиратися на боротьбу зі збройними від стіп до голови противниками? – здивовано питав підлітків професор. Де ваші гармати, танки, літаки?

«Як вийде година чину, то, певно, якось-то буде», - почув безпечну відповідь, якою залишився незадоволений. Тим паче що пізніше, згадуючи ці запитання, учні відгукувалися про свого наставника геть непристойно. «А я до тої молоді, поки була на шкільній лавці, - розчаровано писав Николишин, - підходив не тільки з розумом, але й з душею, з серцем...»

Сьогоднішнє життя переконує нас, що гімназійний професор помилявся, а діти, знання яких історії чи географії він ставив невисоко, мали рацію. ОУН і УПА таки спромоглися на збройний опір устократ сильнішим противникам, і це їхня заслуга в тому, що навіть в Одесі лунає нині бандерівське вітання: «Слава Україні! – Героям слава!» Думаю, надмірні песимісти й ті, хто переконує, начебто в Донецьку радше траву їстимуть, ніж крикнуть: «Слава Україні!» Якщо Українська держава провадитиме національну політику в інтересах передусім корінної нації, а не зациклиться на пораженському телелозунгові «Єдина країна - Единая страна», ми цілком можемо трансформуватися у високоцивілізоване суспільство.

Гімназійний професор звинувачував своїх учнів у більшій зацікавленості націоналізмом, аніж історією, географією й іншими науками, однак застосувати власні історичні знання при аналізі сучасного йому моменту не вмів. Маю на увазі хоча б юдейську війну з Римом у першому столітті н. е. Зокрема першопочатки її, коли римляни прислали до бунтівного Єрусалиму юного Агрипу, розраховуючи на те, що співвітчизник юдеїв Агрипа зуміє зменшити напругу.

Як пробував урезонити бунтівників римський посланець, прибувши в священне місто? Він забрався на дах царського палацу й умовляв юдеїв глянути в обличчя реальності. «Ви насмілилися повстати проти всієї Римської імперії? – вигукував посланець. – Яке військо, яка зброя вселяють у вас таку впевненість? Де ваш флот, який має зайняти римські моря? Де ті скарби, якими ви маєте підтримати свій задум? Чи не уявили ви собі, що замахуєтеся зброєю проти якихось єгиптян чи арабів? Хіба не знаєте ви, що значить римська держава? Чи ви не маєте міри для власної своєї слабкості? Ви що, багатші за галлів, хоробріші за германців, розумніші за еллінів і численніші за всі народи на землі?»

Натовп розважливого, здавалося б, Агрипу висміяв і примусив тікати з міста. Юдеїв надихали на боротьбу запал, завзяття. Той запал, як справедливо вказує автор бестселера «Ісус» Реза Аслан, що змушував ізраїльтян передусім відвойовувати Землю Обітовану і мав допомогти різнорідній групі юдейських революціонерів і на цей раз звільнитися від римських пут.

Юдеї, нагадую, оголосили війну наймогутнішій імперії, яку бачив коли-небудь світ. Ми війну не оголошуємо, навпаки, її, повномасштабну, кремлівські верховоди можуть оголосити нам. Вони звикли міряти все силою. «А скільки у Ватикану дивізій?» – глумливо запитував тиран Сталін, коли чув про могутнє осердя католицизму. Насаджуючи світові міф про якусь особливу російську духовність, сталіністи ніяк не усвідомлять елементарну річ: Бог не в силі, а в правді.

Саме тому ми переможемо в разі чого їхні дивізії й ескадрильї. Як важко не далася б нам перемога над загарбниками, та ми неодмінно вийдемо звитяжцями. Бо в нас є запал, завзяття, любов до рідної землі. Бо «любов к отчизні де героїть, там сила вража не устоїть, там грудь сильніша від гармат».

Якби це було вигадками ідеалістів, не ходили б поміж народом анекдоти, як ось цей, зовсім свіжий.

Попереджає Путін гуцулів:

- Хоче моє стотисячне військо йти на вас війною. Не боїтесь?

-І гадки не маємо боятися, лише переживаємо, - гуцули на те.

- А чого переживаєте? – дивується Путін.

- Що такого великого цвинтаря не буде в нас для вашого війська.

Дмитро Карп’як, Коломия




Коломия доставка піцца