.
.

Будні очільника Коломийщини

Будні очільника Коломийщини
21 Вересня 2015

– У вас не склалося враження, – запитав наприкінці годинного інтерв’ю керівник Коло­мийської РДА, – що я зайшов у січні 2015-ого в цей кабінет і вже все в районі повирішував?

– Та начебто ні…

– Бо, знаєте, це така круговерть, що сьогодні даси раду з одним, а завтра з двох інших боків чути: «Потрібна допомога!»

Але повернімося все-таки до початку розмови.

Справи медицини

– Нашу розмову, пане Глушков, хотілося б розпочати з охорони здоров’я. Поясню, чому. Досі не виходить у мене з голови зустріч з одним ко­ломийським лікарем десь нап­рикінці весни. «У нас катаст­рофа, – не міг він нажалітися. – Зарплатню не виплачують уже два місяці, сиджу не в кабінеті, а в суцільній убо­гості…» Якось несправедливо це все. Чверть століття будуємо нову державу, а лікар, пот­ративши 7 років на складну інститутську науку, вагається на ринку, чи дозволити собі купити штани.

Кілька днів тому я полег­шено зітхнув. Знаєте, чому? Тому що медицині нарешті виплатили гроші за серпень, серпень ми закрили. Хоча навесні все йшло до того, що платню медики найближчих півроку не отримуватимуть. І ми тут, у держадміністрації, і керівники райлікарні – довго можемо розказувати, яких трудів це коштувало і в які двері й скільки разів довелося стукати. Без прямого втру­чання найвищих державних органів на місцях з фінансу­ванням галузі охорони здо­ров’я вирішити наразі немож­ливо, така реальність. Ось читаю (дивиться на моніторі сайт «Української правди». – Авт.), що прем’єр-міністр обі­цяє розрахуватися з бюджет­никами до кінця вересня.

– Навіть якщо й так. Але ж гроші підуть лише на зар­платню, нехай ще на оплату світла-газу-води. А за що купувати нове обладнання, техніку, як лікарям іти в ногу з часом?

Є таке поняття, як між­народна співпраця. Треба лише не сидіти склавши руки, налагоджувати зв’язки з усіма, хто може чи то проінвестувати район, чи виступити як доброчинець. Лише з однієї Німеччини ми отримали ос­таннім часом різної допо­моги на півтора мільйона гривень. І то якої допомоги! Маємо завдяки німецьким друзям шість реанімаційних ліжок, дефібрилятори, два апарати штучної вентиляції легень, ще один апарат обіцяє придбати для нас облдержадміністрація. У вузлову лікарню, де буде створено реабілітаційний центр для бійців АТО, завезли з Німеччини функціональні ліжка, надіємося на орто­пе­дичний стіл, на артроскоп, завдяки якому виконують операції на суглобах. Маємо подякувати за щедрі пода­рунки німецькій травмато­логічній клініці «Асклепіус», яка пішла й на те, щоб прий­мати на стажування наших масажистів. Для тубдис­пансера надійшла допомога з Польщі – авто, яке можна використовувати як «швидку», бронхоскоп, що ним діагно­стують раннє захворювання легень. Польські друзі, до речі, передали нам і багато цінного пожежного обладнання. Світ, як мовиться, не без добрих людей.

P9092649.jpg

«Це пішки до Китаю далеко…»

– Чую, ви добралися в пошуках інвесторів і до Китаю…

Це тільки, як жартують, пішки до Китаю далеко, від­стані нині не є жодною пе­репоною. Так, перемовини щодо інвестиційних проєктів з цією країною ведемо, їх ціка­вить, зокрема, завод «Сіль­маш». Кажуть, на «Сільмаші» можна складати сільгосптехніку й доправляти її на Захід, адже маємо із Заходом вільну тор­гівлю, майже всі митні бар’єри знято. Ще до кінця року китайські представники мали б приїхати до нас і конкрет­ніше переговорити стосовно цього потужного колись заводу. Цікавляться вони й на­шою екологічно чистою про­дукцією, яку виробляє під­приємство «Квілт» у Спасі, імовірно, що допоможуть збу­дувати в районі консервний завод, де перероблятимуть виш­ні. Тепер про сміттєпереробний завод…

– Пане Глушков, я про цей завод знаєте який уже рік чую?

Погоджуюся, розмов було багато, а діла мало. Зовсім недавно ми їздили з одним із сільських голів до Чехії, де центральний офіс фірми AVE, дивилися, як працює таке підприємство там. Зовсім без шкоди для людей. Навпаки, побудований у нас завод озна­чатиме, що з часом вдасться позбутися сміттєзвалища на Косачеві, оздоровити навко­лишнє середовище. Не кажу вже про нові робочі місця для сільських людей на ново­збудо­ваному заводі, про можливість розвитку інфраструктури, пі­льги для мешканців населе­ного пункту, назву якого не хотів би поки що розголо­шувати. У нас же просто біда зі стихійними сміттярками, уже й ліси в них потопають. Під Отинією ось таке сміт­тєзвалище зайнялося – щастя, що ліс не згорів.

Ну і згадаймо про участь у проєктах ПРО ООН, це ж додаткові інвестиції в район. Проєкти солідні, у Спасі зав­дяки ним плануємо змон­тувати на школі сонячні батареї, у Раківчику й Семаківцях – провести вуличне освітлення, у Великому Ключеві – поміняти в школі вікна… Причому сіль­ські громади оплатять лише не­з­начну частку затрат, 5 від­сотків.

Добра освіта – висока культура

– Ви згадали про стихійні сміттєзвалища. Це ж ознака нашої загалом низької куль­тури, того, що недопра­цьо­вують школи, виховні заклади.

Тут уже, на відміну від фінансування медицини, все в наших руках, тут тільки від нас самих залежить, від на­шого бажання не робити те, що вважається гріхом. Я з чого розпочав перший день у рай­держ­адміністрації? З того, що придивлявся до людей, з яки­ми працюватиму пліч-о-пліч, оцінював їхні ділові якості. Бо зумієш сформувати команду – уже вирішиш пів справи. Декому з працівників дове­лося запропонувати іншу по­саду, дехто, відчувши, що не справляється, попросився сам… Взяли на конкурсній основі кількох молодих, енер­гійних фахівців, тож маємо нині, вважаю, згуртований колектив. Цим шляхом пот­рібно йти і в навчальних зак­ладах. Чому важко, ска­жімо, працевлаштуватися молодим випускникам університетів? Бо в школах немає вакансій. Так, змушувати вчителя йти нарешті на пенсію не зовсім гуманно, розумію. Але ж є різні варіанти. Можна запро­понувати йому працювати в профспілці, взятися за якусь громадську роботу, подумати над удосконаленням діяль­ності різних гуртків…

– А що там зі шкільною новобудовою в П’ядиках?

Руйнується, як не прикро, школа, потрібно кон­че накрити до зими. Будувати й добудовувати взагалі дово­диться ба­гато, лише дитячих садків плануємо від­крити ще цього року щонайменше 5. І садків, і літературно-мемо­ріальний музей Мирослава Ірчана в П’ядиках, де тепер триває ремонт, і колишню рези­денцію в Мо­ло­дя­тині, де зу­пи­нялася Ольга Кобилянська, необхідно від­новити, і па­м’ятник Квітці Ці­сик у Лісках збу­ду­вати… Сільські гро­мади, треба визнати, не стоять осторонь, допомагають, як-от з кладкою через Прут між Княждвором і Товмачиком. Згур­тувались – і від­ремонтували люди кладку за спри­яння районної влади, з початку наступного міся­ця мали б уже й користуватися нею.

– Раз ми вже говоримо про зага­льну культуру, то не можна не згадати про тих, хто мав би ви­ховувати в дітей куль­туру читання. Адже книжка вчить, як на світі жить. А нинішні діти, чути часті нарікання, читають мало й неохоче.

На жаль, роль бібліотек дещо недооцінена. Можливо, сьогодні потрібно більше уваги все ж при­діляти організації різноманітних конференцій, вікторин, робити яскраву пропаганду книжки, тісно співпрацювати з осередком «Просвіти»... Хоча, скажіть, як заохочувати школярів до бібліотеки, яка не під’єднана до Всесвітньої мережі? Надворі ж ХХІ століття, епоха інтернету. Ми в адміністрації думаємо над цим, останнім часом у бібліотеках району запрацювало 7 нових ноутбуків.

Дорогі дороги

– Дороги – це тема, яка набила всім оскому. Але їду недавно з Івано-Франківська – бачу, в Отинії готуються асфальтувати центр.

Не лише в Отинії. Уряд ви­ділив на ремонт дороги Ко­ломия Городенка 7 міль­йонів гривень, ним займеться Служба автомобільних доріг, очолювана в області нашим земляком Василем Буджаком. Вдалося вже виконати чор­новий ремонт траси з Фран­ківська до Коломиї, згодом заасфальтуємо її де слід. Дороги – це дороге задо­во­лення, багато коштів доводи­ться вкладати, а врахувати, що на сході неоголошена війна… Проте без добротних авто­магістралей нічого й надіятися на приплив туристів.

– На дорогах, як і на всякому будівництві, не обійтися без гравію, піску… Коли вже на­решті буде наведено порядок з вивезенням гравію?

Коли гравій можна буде придбати цілком легальним шляхом. Я теж хотів би по­класти цьому неподобству край, тому розпорядився вивчити питання з відкриттям у районі державного кар’єру. Досі влада тільки забороняла, а як відомо, є десятки способів заборони обійти. Треба дозволити виби­рати гравій, але з урахуванням того, щоб шкода від цього річці була мінімальна.

Отак виглядають у загальних рисах будні голови районної державної ад­міністрації. Сьогоднішні будні людини, яка, будучи й за­лишаючись депутатом міськ­ради, очолила на Коло­мий­щині з самого початку Рево­люції гідності волонтерський рух, не один раз перебувала в зоні АТО. Багато хто з нас, напевно, уявляв, що після Євромайдану настане життя, абсолютно відмінне від того, що було. Без усвідомлення кожним із нас і своєї частки відповідальності за стан справ у країні не настане щасливого й добротного життя… 

Василь Якібчук



    26 Серпня

    25 Серпня


Коломия доставка піцца