Військовий капелан з Коломиї вітав Вселенського Патріарха у Стамбулі

Військовий капелан з Коломиї вітав Вселенського Патріарха у Стамбулі
5 Січня 2023

Місійною картою для вірян стала зустріч з Варфоломієм і спільний молитовний здвиг у день Різдва Христового за новоюліанським календарем задля підтримки українського народу у війні з росією, засудження агресії й наближення такої очікуваної Перемоги. Духовенство та вірні привітали Вселенського Патріарха із народженням Месії колядками, зібраними з різних закутків України, на протокольній аудієнції подякували йому за постійну молитву, підтримку та вручили пам’ятні подарунки.

У паломництві до Туреччини взяв участь протоієрей Петро Данильчик — керівник відділу у справах сім’ї, молоді та катехизації Коломийської єпархії ПЦУ, настоятель церкви Вознесіння Господнього села Устеріки Верховинського благочиння, військовий капелан, який єдиний представляв єпархію і Прикарпаття.

Отець Петро охоче погодився розповісти "Верховинським вістям" про епохальний візит у лоно Православної Церкви до Патріарха Варфоломія.

— Поїздку організував паломницький відділ ПЦУ з благословення Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія. Група відбула до турецького Стамбулу, це колишній Константинополь, в історичний район міста — Фанар.

Ми зі священниками підготували ряд унікальних колядок, сучасних і старовинно відтворених. Перед цим духівники мали репетиції в онлайні, і в автобусі під час поїздки. А оскільки усі у складі групи обдаровані і талановиті, то проблем з якісним виконанням колядок у Фанарі, звісно, не виникло.

Українські паломники підхопили атмосферу свята, урізнобарвили й звеселили грецьке одноголосся, бо в них, на жаль, немає такої колядницької традиції: там винятково різдвяний тропар чи кондак. Для нас Різдвяна Літургія виглядала трохи сумно, хоча ті самі слова, як і в Україні, служилися, але грецькою мовою. Поряд з цим дуже тішило, що так служив Григорій Богослов чи Василій Великий, чи попередній Вселенський Патріарх. Душа раділа в унісон колядкам, що в такому старовинному храмі — Патріаршому Кафедральному Соборі Святого Георгія на Фанарі — ми, українці, встигли свою традицію православ’я піднести такою кольоровою і насиченою. Навіть туристи зупинялися і фотографували нас, очевидно, не чувши ще такої милозвучної коляди у чотири голоси.

Коли Вселенський Патріарх зайшов до храму, першою його фразою було, як згодом вдалося довідатися: «Ого, як багато людей!». Українці приїхали у вишиванках, жінки — у барвистих хусточках, навіть ми, священники, під ряси одягли вишиванки. У мене, взагалі, вона була винятково різдвяною, яку вишила мама. У такий спосіб ми вирішили висловити Варфоломію свою вдячність за те, що прийняв Православну Церкву України у своє лоно. І ця рівновага і законне наше підпорядкування повернулося до матірної Церкви, і ми влилися у цей світовий православний рух.

Власне, ми цього очікували. В Україні Церква настільки нова, настільки сучасна, адже у вищих духовних інституціях нові, молоді викладачі й архієреї. Коли Церква була невизнаною, ми ревно служили, адаптували все під запит українця. Тобто, ми — з народом. І в час війни. Вселенський Патріарх дивується: у нас війна, і зрозуміло, що багато з нас займаються волонтерством, капеланством (усі намагаються долучитися максимально до війни) і напевне, у світовому контексті виглядає, що українці мають бути вистраждані через відсутність світла, тепла та іншого звичного добробуту — а все виходить інакше: війна тільки нас загартовує! Безперервно доставляючи енергію Різдва, ми так там підняли настрій! У Стамбулі дивувались, звідки в українців такий запал колядування, віншування, попри всі негаразди.

Якщо проаналізувати статистику, то на величезне місто Стамбул з 15-мільйонним населенням –— три тисячі мечетей і всього 15 православних церков, і бачачи, як держава уклалася у розбудову своєї релігії — мусульманства — на душі стає трішки бентежно. До прикладу, в нас є своя, Українська Церква, яка підтримує українських воїнів в час війни, а в декого ще існують якісь вагання стосовно російської церкви. Скрізь присутня мультирелігійність, якась віротерпимість. Якось сумно, перебуваючи за кордоном і порівнюючи їхні традиції з нашими, усвідомлювати те, що в нас мегакрута держава, а ми вагаємося: йти колядувати 25 грудня, чи не йти; в час війни одягати вишиванку чи ні; відмовитися від усього російського, чи ще почекати, мовляв, «ми до цього звикли». Нам постійно втовкмачували, що в Україні не здатні знімати кіно, в нас немає талантів, артистів, співаків, але вийшло, що все навпаки: українці вміють співати й творити на... парковках, в укриттях, і при свічках... Тобто всім у світі невтямки, звідки у нас такий потенціал, така кількість потужної енергії, якої вистачає поділитися з усіма.

Попри святковий настрій, у ході поїздки ми не могли забути війну. Військові у Херсоні, коли почули, що ми будемо колядувати у Патріарха, подарували свої шеврони. Це як визнання серед військових тим, хто їм допомагає. А українська майстриня Катерина Турчина розписує військові артефакти для продажу на аукціоні та виручені кошти передає на ЗСУ. Вона у Стамбулі подарувала Вселенському Патріарху декоровані гільзи від снарядів, акцентуючи на те, що наш народ будь-яке зло перетворює на добро.

Я познайомився з Генеральним консулом України у Стамбулі Романом Недільським і подарував диск про десять древніх храмів Гуцульщини. Переглянувши декілька фільмів, він висловив бажання приїхати на Гуцульщину, щоб побачити сакральні скарби краю на власні очі.

З непохитною вірою в допомогу Божу паломники молилися також у Храмі святого Стефана, Влахернській церкві, в монастирі «Живоносне Джерело» та Храмі Святителя Миколая Чудотворця міста Стамбула. Літургію очолив Митрополит Пісідійський Іов.

Вселенське православ’я надихається прикладом України. Зі слів Варфоломія, він дивується нашій Церкві й державі за ту енергетику і переконання в Перемозі. Три основні його меседжі такі: він засудив агресію росії і їхньої церкви: радий, що Українська Церква, як потужна православна спільнота, прийнята у Матірне лоно; побажав миру, Перемоги та розвитку, і аби ми на цьому не зупинялися.