.
.

Як Станиславів переміг Коломию

Як Станиславів переміг Коломию
17 Вересня 2018

Довший час Станиславів програвав Коломиї як місту, яке було давнішим, більшим і відомішим. Та історія не стоїть на місці, приходять нові люди: енергійніші, завзятіші, більш відкриті до нового та до змін. Так і прихід до влади бургомістра, поляка Ігнація Камінського теж багато чого змінив – Станиславів почав поступово доганяти і навіть переганяти Коломию!

Мова йде про змагання за право бути центром нової єпархії в Греко-Католицькій церкві. Цю тему найбільше досліджували івано-франківські історики Р. Делятинський та І. Андрухів. Майже сотню років (протягом 1790-1885 рр.) тривала передісторія заснування Станиславівської єпархії (1885-1946 рр.). Такий довгий підготовчий період можна пояснити тим, що Греко-Католицька церква тоді діяла в багатоетнічній імперії Габсбургів в основному на землях Галичини, за володіння якою боролися як українці, так і поляки.

Юліан Пелеш, Станиславівський єпископ (1885 – 1891)

Потреба створення нової єпархії мала певні об’єктивні причини. Перший раз це питання порушили у 1790 р. єпископи П. Білянський і М. Рилло, які подали прохання австрійському імператору Леопольду ІІІ про створення у Львові Галицької митрополії, при цьому ще додатково утворивши третє єпископство. Це перше звернення про потребу нової єпархії тоді не було задоволене. Варто додати, що протягом 1790-1848 рр. порушувалось питання тільки про третю єпархію в Галичині, але без її точної назви.

Другий раз це питання було підняте вже першим митрополитом відновленої Галицької митрополії Антоном Ангеловичем. Тоді Львівська єпархія була величезною, нараховувала 1200 парохій. Відкрилось поле місійної діяльності на православній Буковині, де греко-католики не мали жодного священика. Через це митрополит А. Ангелович прагнув заснувати нову єпархію десь поблизу з центром в Городенці або Снятині. Для цього він 24 грудня 1806 р. надіслав петицію до цісаря Франца І. За різними версіями, вона або була відхилена, або залишилась без відповіді. Саме тоді тривали перемовини про піднесення греко-католицького Львівського єпископа на митрополита, що, імовірно, не сприяло вирішенню питання нової церковної адміністративної одиниці.

Тільки аж у 1842 р. постало знову це питання. Префект Ватиканської бібліотеки Августин Тайнер просив о.-декана М. Малиновського надіслати йому звіт про потреби духовенства греко-католицької церкви в Галичині. У своїй відповіді о. М. Малиновський ствердив: «Належить збільшити число єпархій у королівстві Галичина на два єпископства, а саме в Тернополі і Станіславові, бо єпархії Львівська і Перемиська розтягуються на таку територію і стільки населення обіймають, що ледве чи де в цілому християнському світі знайдеш їм подібне». Наведемо цікаву статистику про співвідношення вірних і єпископів у православних, греко-католиків та римо-католиків на сер. ХІХ ст. В Австрійській імперії на 3 млн. православних було 19 єпископів, а на 3,6 млн. греко-католиків – 9 єпископів. На 2,3 млн. греко-католиків в Галичині було 2 єпископи, а на 2,3  млн. римо-католиків – 4 єпископи.

«Весна народів» в Австрійській імперії 1848 р. об’явила прагнення її окремих народів. У Львові утворилася Головна Руська Рада, що 14 вересня 1849 р. прийняла постанову про створення третьої єпархії в Станиславові. На думку історика Руслана Делятинського, якраз тоді було вперше заявлено про центр нової єпархії саме в Станиславові.

Вівтар Богородиці у катедрі Святого Воскресіння, 1901 р.

У березні 1850 р. митрополит М. Левицький та Перемиський єпископ Г. Яхимович надіслали до Відня петицію про заснування нової дієцезії для південно-східної Галичини і Буковини. Одними з основних причин потреби вирішення цього питання були названі неможливість скликати Синод за наявності двох єпископів та віддаленість Львова як осідку катедри від більшості парафій. На погляд митрополита, пропонований поділ на Львівську і Станиславівську був би найбільш ефективним, адже «йшов би по лінії розподілу цілої території на дві майже рівні частини, залишаючи за Львовом більшу кількість населення і парафій, легкодоступних для візитацій через своє положення, та був би значним полегшенням для Львівського єпископа-митрополита». Декретом цісаря від 28 травня 1850 р. дозволено створити Станиславівську єпархію з потрібним для цього фондом. А 22 вересня 1850 р. міністерство віросповідань та освіти подало інформацію, що Ватикан на це погодився. Президією Намісництва було дане розпорядження про організацію Станиславівської єпархії, згідно з яким складено навіть «індивідуальні графіки» 20 деканатів новостворюваної єпархії, де містилися дані про кількість вірних, священиків, парафій, монастирів і монахів. 20 деканатів було зібрано в таблиці по чотирьох повітах: Станиславів, Коломия, Чортків і Чернівці. Проте справа далі призупинилась як з об’єктивних, так і суб’єктивних причин.

У 1851 р. авторитетний професор Львівського університету д-р І. Шараневич листом звертався до керівництва Намісництва, намагаючись обґрунтувати потребу нарешті заснувати Станиславівську єпархію. Не менше десяти клопотань було у цій справі, але справа чомусь не рухалася. Правда, в статуті Галицького сейму 1861 р. Станиславівський єпископ отримував постійне місце, поки ж єпархії не існувало, то його місце тимчасово займав Львівський єпископ-помічник.























Катедра Святого Воскресіння в Станиславові, фото поч. ХХ ст.

Цікаво, що під час обговорення відновлення Краківського єпископства на засіданні бюджетної комісії у березні 1879 р. виступив український посол д-р Юзичинський. Він заявив, що греко-католицьке єпископство в Станиславові теж має бути створено. Міністр віросповідань і освіти відреагував критично на виступ Юзичинського, зазначивши таке: «…Однак не слід забувати, що галицький релігійний фонд виник майже виключно із фондів римо-католицького обряду».

Краєзнавець В. Полєк вважав, що зволікання з завершенням утворення єпархії можна пояснити небажанням польського римо-католицького духовенства та еліти, які вбачали у новому єпископстві зміцнення релігійного і національно-культурного становища українців в Галичині. Існує також інша версія, згідно з якою до заснування нового єпископства не дійшло через брак коштів. І дійсно, утворення Румунської церковної провінції в 1853 р. виявило, що призначеної дотації не вистачало, тому заснування Станиславівської єпархії, можливо, через це було відкладено на пізніший час, який настав аж у 1885 р. Чомусь австрійський уряд не хотів виділяти кошти з Галицького релігійного фонду на створення українцями нової церковної адміністративної одиниці. Виправити ситуацію спробував посол о. Олексій Заклинський, котрий 5 травня 1879 р. виступив у парламенті Австро-Угорської імперії з промовою у питанні польського Тарнівського єпископства, порушивши водночас і питання про створення Станиславівської єпархії. О. Заклинський обґрунтував у своєму виступі, що Галицький релігійний фонд наповнюється також і греко-католиками, а тому «у нас є таке ж право до релігійного фонду, як і в римо-католицького кліру».

Катедральний собор Святого Воскресіння, поштівка поч. ХХ ст.

Проте справа тоді і далі не зрушилась із місця. Імовірно, саме через цей виступ Заклинського міністр Зем’ялковський вжив заходів, щоб при наступних виборах в держдуму імперії його кандидатуру не висували. Отже, з різних причин створення Станиславівського єпископства ще не відбулось. Справа пересувалась з року на рік, хоча митрополити постійно її порушували. Поширення москвофільства та загроза поширення православ’я спонукали до активніших дій. Більша національна свідомість підняла домагання піднесення церковного життя в Галичині на новий організаційний рівень.

Тільки у 1885 р. рішення щодо створення єпархії було остаточним. Як це часто буває, свою роль відіграли особисті зв’язки. До справи долучився сам престолонаслідник, архикнязь Рудольф. Його учителем-наставником був майбутній перший Станіславський єпископ Юліан Пелеш. Зокрема, у своєму посланні від 10 січня 1886 р. Пелеш пише так: «Одначе не спустив я з ока цієї справи. Той, що її поставив на бажаний шлях, – Його Величність Цісар Франц Йосиф І в порозумінні зі Святим Апостольським Престолом, котрого теперішній представник при цісарськім дворі Його Величність Апостольський Нунцій, Архиєпископ Нікейський Серафин Ванутеллі, вірний засадам Св. Письма, все і при кожній нагоді заявляє про особливу зичливість та прихильність ділам Русинів-католиків, Його Величність благоволив наймилостивіше наказати, щоб справа Станіславівського єпископства була остаточно полагоджена. І так сталося».

Різні перешкоди, які ще стояли у тій справі, швидко усунули, виділивши потрібні кошти на підтримку єпархії, капітули (дорадчий орган при єпископі) та консисторської канцелярії.

Отож, можемо припустити, що одну з ключових ролей в утворенні Станиславівського єпископства відіграла підтримка світської влади. В той же час ішли перемовини австрійського уряду з Апостольським Престолом щодо канонізації єпархії. В результаті 26 березня 1885 р. Папа Лев ХІІІ підписав буллу про створення Станиславівської єпархії. Першого листопада 1885 р. о. Юліан Пелеш прийняв у храмі св. Юра у Львові єпископські свячення з рук греко-католицького митрополита Сильвестра Сембратовича як святителя,  і львівських архієпископів Северина Домброва-Моравського (латинського обряду) та Ізаака Николая Ісаковича (вірменського обряду) як співсвятителів.  Парафіяльна церква Святого Воскресіння стала відтепер Катедральним собором Святого Воскресіння, яким ми його знаємо і сьогодні. На єпископському престолі у Станиславові Юліан Пелеш пробув шість років, після чого був переведений на Перемишльську катедру.

Біограф Юліана Пелеша о. Северин Матковський написав у 1932 р. на основі зібраних ним спогадів сучасників: «…Інтронізація Єпископа Пелеша (в 1886 р.) випала величаво. Такого привітання, яке зготовив першому Станиславівському Єпископові бурмістр міста д-р Камінський, здається, Станиславів ще не бачив і не зараз побачить. Ціле місто удекороване. З’їзд священиків і світських людей величезний, всі готелі, приватні доми, школи і касарні заняті гістьми. Одним словом, був це тріумфальний в’їзд, відсвяткований містом, околицею і цілою новою єпархією. Але одночасно був це тріюмф бурмістра д-ра Камінського, який мусив звести велику боротьбу з Коломиєю, що всіми силами старалася стати столицею нової єпархії. Однак д-р Камінський, що був також послом до Відня, побідив і вибір упав на Станиславів…».  У цьому фрагменті випливає дуже цікавий для нас факт – підтримка створення греко-католицької єпархії в Станиславові лідером польської громади, бургомістром Ігнацієм Камінським, що був ветераном Січневого повстання поляків 1863 р. проти Російської імперії і, звичайно, римо-католиком. Після поразки борців за відновлення Польської держави виїхав до Австрійської імперії, знайшовши собі притулок у порівняно невеликому провінційному галицькому місті Станиславові. Припускаємо, Камінський розумів, яке значення має для розвитку міста стати осідком для єпископа, а тому став понад своїми вузько-національними інтересами та зі свого боку підтримав цю ідею, вирвавши перемогу в змаганні з Коломиєю. У багатьох моментах приблизно до останньої третини ХІХ ст. Коломия стояла вище від Станиславова. Проте саме за бургомістра І. Камінського, який активно почав розбудовувати місто після Мармулядової пожежі 1868 р., Станиславів почав доганяти і переганяти Коломию.

Пройшло ще трохи часу, і невдовзі після Першої світової війни, у 1921 р., Станиславів стає центром новоутвореного однойменного воєводства, попередника нашої області. Хто знає, чи не було тоді в Коломиї шансу стати в майбутньому обласним центром?

Петро ГАВРИЛИШИН, Роман ЧОРНЕНЬКИЙ

Джерело:  http://gk-press.if.ua/


Коломия Веб Портал

Коломия доставка піцца