Тижневик «Коломийські ВІСТИ» продовжує зна­йомити читачів з народними депутатами, які представля­ють у Верховній Раді України Прикарпаття. Про перші вра­ження від роботи в парла­менті, про новоспечених «ту­шок» та плани на майбутнє цього разу розповів Володимир Купчак (ВО «Батьківщина»).

– Пане Володимире, які пер­ші враження від перших міся­ців роботи в парламенті?

– Насамперед хочу подякува­ти своїм виборцям, які довірили мені працювати в українсько­му парламенті. Це дуже відпо­відально, і я сподіваюся, що їм не буде за мене і мою роботу со­ромно.

Щодо вражень, то мушу ска­зати, що і я, і мої однодумці по Всеукраїнському об’єднанню «Батьківщина» знали, що до парламенту ми йдемо відстою­вати інтереси простих людей, захищати їхнє право на гідне життя, а саме: право на працю, на свободу слова, на освіту, на ведення свого маленького біз­несу, на соціальне, медичне за­безпечення тощо. І ми знали, що відстоювання цих прав у су­часних українських реаліях – це боротьба з нинішнім режимом, встановленим Януковичем і йо­го соратником Азаровим. І ми були готові до безкомпромісної боротьби і морально, і фізично, хоча й знали, що буде непросто. Я переконаний, що радикальні кроки опозиції щодо дій парла­ментської більшості дадуть ре­зультати, як дало результат бло­кування трибуни з нашого бо­ку стосовно особистого голосу­вання.

– Що було складним у пере­орієнтуванні на проблеми все­українського масштабу?

– Безумовно, робота у Верховній Раді України має свою специфіку. Не можу ска­зати, що, потрапивши у пар­ламент, я розгубився, адже до цього я був депутатом Івано-Франківської обласної ради, ба­гато працював у фракції, у де­путатській комісії, курував Тисменицький, Галицький та Тлумацький райони, тож часто бував на засіданнях районних рад, зустрічався як з депутата­ми, так і з пересічними громадя­нами, вислуховував їхні пробле­ми, дослухався до їхньої думки, робив висновки, якщо мав змо­гу – втручався у вирішення про­блем, допомагав громадам ра­йонів. Тож депутатська робота мені добре знайома.

Однак робота в парламенті має свою специфіку. Тут важли­во бути в команді, тут важливо бути політично орієнтованим, розуміти проблеми українців більш глобально, більш страте­гічно. Чи було це складно для мене особисто? Скоріше – ні, аніж так. Може, тому, що я ще доволі молода людина і швидко адаптуюся та орієнтуюся в си­туації, маючи вже досвід керів­ництва великим підприємством, досвід спілкування з багатьма політиками, бізнесменами, нау­ковцями – не лише вітчизняни­ми, а й закордонними.

– Чи не розчарувались у сподіваннях щодо роботи на­родного депутата?

– Не можу говорити про роз­чарування. Як казав мій дідусь: «Не зачаровуйся і не доведеться розчаровуватись». А якщо сер­йозно, то я свідомо йшов у по­літику, розуміючи, що йду пра­цювати в опозиції. Я готував се­бе і свою сім’ю до того, що бу­де несолодко. Не люблю ски­глити, але з першими трудно­щами зіштовхнувся ще на ета­пі виборних перегонів, коли бу­ли і погрози, і шантажі, і про­вокації. До речі, 4 місяці тому у мене народилась донечка, яку ми з дружиною назвали Юлею, тож тепер у нас маленька Юля Володимирівна!

Мені, як українцеві і христи­янину, дорогі сімейні цінності. Тому особливо важливим для мене було розуміння того, що я роблю, родиною. Їхня віра у ме­не, їхня підтримка, так само як і підтримка моїх виборців, нади­хає мене. Це і є той секрет, який додає мені сил.

А розгойдуватись в парламен­ті особливо не довелося, адже ми з перших же годин робо­ти приступили до радикальних дій. Перші ж мої парламент­ські місяці – це швидше адапта­ція до умов, вимог і специфіки. Розчарування настає тоді, ко­ли ти зовсім не можеш змінити ситуацію. А ми ж змінили! Ми своєю наполегливістю і впертіс­тю таки домоглися того, що ко­жен депутат за будь-яке питан­ня, поставлене на голосування, повинен проголосувати особис­то. Вважаю, це велика перемо­га опозиційних парламентських сил.

Розумію, що кожна наша ме­та – чи то звільнення Юлії Тимошенко, чи то імпічмент президента, чи то відміна пен­сійної реформи – буде отриму­вати шалений спротив провлад­ної більшості. Але ми будемо намагатися змінити ситуацію. І те, що ми сьогодні звертаємося до всіх демократичних, патріо­тичних сил, до свідомої части­ни нашого суспільства і проси­мо їх підтримати наші дії, – це абсолютно логічний крок. І ми реально бачимо цю підтримку, тож нам діяти треба, а не розча­ровуватися.

– Як оцінюєте ситуацію в Раді?

– Ситуація у Верховній Раді надзвичайно напружена і во­на загострюється фактично що­дня. Інших методів, якими діє нині опозиція, я, чесно кажу­чи, не бачу. Я розумію, що наші дії, а особливо дії наших ліде­рів піддаються великій крити­ці, однак ми маємо чіткий план дій і мусимо діяти, як одне ціле. Важливо, щоб нас не погубив розбрат. Для цього треба просто згадати, що на нас покладають сподівання наші виборці, які хо­чуть в країні змін.

– Які Ваші прогнози на 2013 рік?

– На мою думку, нині чин­на влада пропрацьовує і впро­ваджує план дій з дискредита­ції парламенту, зменшення йо­го ролі, як єдиного острівця, де опозиція може реально впли­вати на дії влади, не допускати розкрадання країни, зради ін­тересів держави. Це вкрай не­вигідно певним силам, які на­магаються вибудувати в Україні вертикаль диктатури, підпоряд­кованої одному «сімейному» кланові. Аналізуючи пресу і те­лебачення, можна зрозуміти, що суспільству нав’язується са­ме така думка, буцімто опозиція квола, не здатна на конструк­тив, понад те, блокує прийнят­тя «таких корисних для укра­їнців реформ», які несуть «пА­кращення», які ведуть Україну до Європи. Хоча ми чітко ро­зуміємо, для чого проводять­ся виїзні засідання парламен­ту, на які не допускають не ли­ше депутатів від опозиції, але й пресу – для розпилювання дер­жавного бюджету, висловлюю­чись їхньою лексикою – «дери­бану» на користь своїх, набли­жених до корита. Так, з 1,7 мі­льярда гривень державних ко­штів, які передбачається спря­мувати на капітальні видат­ки загалом по Україні, лише 11 мільйонів, тобто менш ніж один відсоток планується ви­ділити на Прикарпаття! В той час, як на одне лише містечко Єнакієве, що в Донецькій об­ласті, щедро виділяється 100 мільйонів гривень, а для успіш­ного будівництва поліцейської держави прокуратурі дарується 209 мільйонів, СБУ – 31 міль­йон, Держслужбі охорони – 48 мільйонів!.. Саме тому працю­ючий парламент не вигідний владі. Саме тому влада вдаєть­ся до цинічних провокацій, які просто змушують опозицію блокувати трибуну. Аби самим потайки продовжувати розпи­лювання того, що ще не розгра­боване... Саме тому будуть вда­ватися до спроб розпуску пар­ламенту, з подальшим непри­значенням наступних виборів, на кшталт того, як це відбува­ється у Києві. До того момен­ту, поки не буде впевненості в можливості проведення вибо­рів із заздалегідь відомим ре­зультатом, який би влаштував нинішню владу і був би абсо­лютно їй підконтрольний. Як варіант – розглядається також проведення всеукраїнського ре­ферендуму, де би одними з пи­тань були скорочення кількості депутатів для того, щоб їх лег­ше було контролювати, а також перехід до двопалатного пар­ламенту, в який депутатів мож­на було не обирати, а признача­ти. Можливо внести також такі зміни до Конституції, які би до­зволили обирати президента не всенародно, а безпосередньо в стінах парламенту. Сумніватися в результатах референдуму та­кож не доводиться, адже його організаторами виступатимуть обласні державні адміністрації, яких вже зараз навчають «пра­вильно» рахувати голоси.

І це все не фантазія, а план, який вже сьогодні реалізовуєть­ся на місцях.

Зважаючи на все це, найближ­чим часом не слід чекати осо­бливого прориву в налагодженні компромісу в стінах Верховної Ради, адже, з одного боку, ми, як опозиція, єдиним шляхом з недопуску прийняття злочин­них законів Партією регіонів на пару з комуністамиь вбачаємо фізичне блокування трибуни. З іншого боку, розуміємо, що та­кі наші дії можуть призвести до розпуску парламенту. Проте, ми не боїмося цього, адже розумі­ємо, що перевибори, у випад­ку їх проведення зараз, не да­ли б жодних шансів нинішній більшості! І ніде, ні на сході України, ні, тим більше, на за­ході, підтримки у народу діюча влада не мала би.

– Разом з тим, що робить­ся в мас-медіа, бачимо, що і в самому парламенті відбува­ються «дива». Повідомлення про нових «тушок» шокува­ло громадськість. Яке Ваше ставлення до «тушок», які з’явились у «Батьківщині»?

– Про так званих «тушок» на­віть говорити не хочу. Моє осо­бисте ставлення до перебіжчи­ків украй негативне. Пригадую, як у виборних перегонах я бо­ровся проти такої «тушки» і ви­боров перемогу, бо наші лю­ди не вірять тим, хто їх хоч раз зрадив. І голосують вони не за гречку, не за цемент і шифер, а душею і серцем. Тож ставлен­ня моє з тих пір не змінилося. Можу сказати одне: дуже при­кро, що в опозиційних лавах та­ке стається. Але кожний такий випадок – це великий урок для лідерів-партійців, які мусять бути вкрай обачними, форму­ючи партійні списки. Крім то­го, важливо мати відкриті пар­тійні списки, доступні до широ­ких народних мас і контрольо­вані виборцями.

– Як, на Вашу думку, треба чинити з такими перебіжчи­ками?

– Вважаю, що перебіжчики мали би скласти мандати. Адже саме про це вони привселюдно клялись на Біблії. Якщо ж во­ни цього не зроблять, то, вва­жаю, ми розпочнемо збір під­писів за припинення їх повно­важень. А найбільшим покаран­ням для них буде довічна народ­на зневага.

– Кожен народний обранець розпочав свою роботу з вибо­ру комітету. Ви обрали комі­тет з питань аграрної політи­ки та земельних відносин. Над чим будете працювати?

– У ньому я очолив підкомі­тет з питань базових галузей та інновацій в агропромислово­му комплексі, а це розвиток ба­зових галузей агропромислово­го комплексу, реформування та приватизація майна в агропро­мисловому комплексі, сільсько­господарська кооперація, розви­ток фермерства та ще низка ін­ших питань. Це саме ті напрям­ки, які є актуальними для нашо­го краю і розвиток яких слугу­ватиме його відродженню.

Всі мої напрацювання мож­на побачити на офіційному сайті Верховної Ради України. Станом на сьогодні я вже подав чотири законопроекти. На чер­зі ще кілька законопроектів, по­кликаних сприяти відродженню українського села та повернен­ню Україні слави аграрної краї­ни, житниці Європи.

Крім того, я – член Постійної делегації у Міжпарламентській Асамблеї держав – учас­ниць СНД, а також член груп з міжпарламентських зв’язків з Ісламською Республікою Афганістан, з Республікою Ірак, з США, з Республікою Польща, з Російською Федерацією. Згадую, як під час передвибор­ної кампанії на Прикарпаття приїхав Герой України Дмитро Павличко, аби підтримати ме­не. Він тоді сказав, що довіряє мені, як людині освіченій, яка добре знає англійську мову, і це дуже важливо в міжпарламент­ських зв’язках, це допомагає встановлювати тісні контакти як на загальнолюдському, так і на міждержавному рівні. Тож буду старатися виправдати до­віру такої знаної людини, а та­кож довіру своїх численних ви­борців.