11–12 травня у місті по­над Прутом відбудеться VII всеукраїнський фестиваль «Писанка». Організатори пе­реконують, що головна мета фестивалю – збереження наці­ональних традицій народного писанкового мистецтва та роз­виток туристичного потенціа­лу Коломиї.

Саме в ці дні наше місто ста­не місцем паломництва україн­ців та іноземців, які шанують давню традицію писанкарства та культурні звичаї українсько­го народу, а ще, звичайно ж, хо­чуть побачити у самій Коломиї щось цікаве і незабутнє.

Згаданий фестиваль мав би надихнути туристів та гостей нашого міста повертатися сю­ди знову й знову, а ще – не­сти славу писанкової Коломиї у світ…

Як солодко пишуть різно­манітні видання про коломий­ський фестиваль, і, справді, са­ма програма, задум, виконан­ня, безперечно, варті уваги, але разом з позитивом ніхто не пи­ше, а що ж насправді чекає ту­ристів у середмісті Коломиї.

На жаль, про це не прийнято говорити на широких шпаль­тах газет та інтернету, а, напев­не, варто. Бо за фуршетами та прийомами гостей нинішнє ке­рівництво міста абсолютно за­було, що, окрім ратуші, фасад якої відремонтований, у місті є ще чимало старовинних буді­вель, які потребують негайно­го ремонту і за стан яких мало би бути соромно перед гостя­ми міста, а в очільника міста і його команди мало би лупити­ся лице за недоглянутість цен­тральної частини.

Традиційно урочиста хода за­планована від міської ратуші до Музею писанкового розпи­су, тож уже від самого початку учасники фестивалю звернуть увагу на дах першого будинку так званої «стометрівки» зліва, де на першому поверсі розміс­тився гастроном «Коломиянка». Комунальні служби міста доду­мались замість того, щоб від­реставрувати один з образів святих, яких на даху будівлі всього чотири, забити його до­шками (див. фото 1), і нікому з чиновників не спадає на гадку, що місто має унікальну релік­вію, аналогів якій немає у сві­ті. І замість того, аби досліди­ти та популяризувати ці образи, «завдячуючи» теперішнім ґаз­дам, вони можуть просто зник­нути… Як, до слова, і скуль­птури, що знаходяться на даху Національного музею народ­ного мистецтва Гуцульщини і Покуття, на реставрацію, ре­монт і укріплення яких баналь­но не вистачає коштів.

Якщо ж повернемось у се­редмістя Коломиї, то тут ува­гу гостей приверне передана нам у спадок надзвичайна ар­хітектура, яку нині зашивають у пластик, або прикривають залізом. Як наприклад аварійні карнизи та балкони, які впада­ють в око на одній з централь­них вулиць міста – вулиці В. Чорновола.

Прямуючи далі «стометрів­кою», гості просто не зможуть не помітити аварійні фасади та облуплені стіни будинків (див. фото 2, 3, 4).

Зроблені туристами світлини ще раз підкреслять старовину нашої напівзруйнованої та об­лупленої архітектури та «ґаз­дівські» здібності коломий­ського мера.

Не думаю, що свій власний будинок хоча б один з чинов­ників довів би до такого руй­нівного стану. А це називаєть­ся так: «Моя хата скраю – нічо­го не знаю».

Враховуючи катастрофічний стан історичних будівель, ду­же непереконливо та фальши­во звучать з уст міського голо­ви та його команди слова про туристичний розвиток міс­та, адже при цьому зовсім не підтримується належний стан найбільшого скарбу, який нам залишили наші прадіди – архі­тектури Коломиї.

Саме збережений старовин­ний фасад надає будинку ін­дивідуальності, неповторнос­ті, історичної цінності та ро­бить його цікавим для фото­апарата туриста. Натомість зараз маємо те, про що спі­вав відомий шоу-мен Кузьма Скрябін у скандальній пісні «Моя країна – руїна». Отож Коломия так само потроху пе­ретворюється на руїну.

Чиновники воліють робити ремонти в кабінетах головного архітектора, просять виділити кошти на ремонти приміщень, де міститиметься Коломийська прокуратура, проводять робо­ти з озеленення, якого ніхто не бачить, а от до зовнішнього ви­гляду будівель навіть у серед­місті їм, схоже, байдуже.

Тож гостей Коломия зустрі­чатиме хоч і у вишиванках, проте з облупленими фасадами та аварійними балконами…